студентів ІІІ курсу кафедри "журналістики" ОНУ ім. І. І. Мечникова |
 |
|
№10 (16), листопад 2006 Підготувала редакція Ірини Любушкіної МІЖНАРОДНІ ЖУРНАЛІСТСЬКІ МАЙСТЕРНІ Фундація «Партнерство задля демократії» організовує чергові журналістські майстерні. Цього разу тема звачатиме так: „Ті, що беруть, та ті, що дають хабарі. Інтереси держави та громадян в прикордонних районах”. Проходитимуть вони 22 – 24 листопада 2006 року в околицях Перемишля, Республіка Польща. Метою триденних майстерень, адресованих до журналістів з різних регіонів України, є спроба подолання стереотипу: митники, які переслідують українців. Час від часу в українській пресі з’являється інформація на тему дискримінації українських громадян на польсько-українському кордоні. З’являються закиди про погане ставлення польських митників до громадян України як на кордоні, так і на територіях віддалених від нього. Деякі польські та українські політики в публічних виступах наголошуютьна тому, що необхідною є лібералізація дражливих для мешканців прикордонних територій митних приписів. На їх думку, кордон має пом’якшувати наслідки безробіття та нищити. Так також трапляється! Чимало жителів Перемишля у Польщі чи Мостиськ або Городка з українського боку „підзаробляють” переносячи через кордон алкоголь та цигарки. Чимало українських та польських громадян, щодня перетинаючи кордон, згідно з законом переносять так званий «мінімум» цигарок і алкоголю, зміцнюючи в такий спосіб свій родинний бюджет. Який вплив має ця легальна процедура на функціонування кордону і як перехрещуються інтереси країн ЄС та «потребуючих» громадян? Які виклики ставить східний кордон перед митниками? Як виглядає їх робота? Чи в певних ситуаціях не мучить їх совість? Як різні патології, пов’язані з кордоном проектуються на роботу поліції прокуратури та суду? На ці запитання шукатимуть відповіді учасники майстерень, до числа яких потрапила наша однокурсниця Оля Мельник. Ми запитали її про це. - Як тобі вдалося пробитися у список запрошених на ці майстерні? - Думаю, мені не стільки вдалося, скільки просто пощастило. Залишається тепер тільки не осоромити честь ОНУ і „Комсомольскої правди”, у якій я працюю. - Що ти відчула, коли дізналася про позитивний результат анкетування? - Звісно, що було сильне здивування і шалена радість! Це відчуття можна порівняти хіба що з перемогою української збірної на чемпіонаті світу з футболу. - Чого очікуєш від майстерень і взагалі від поїздки до Польщі? - Не знаю, чого очікувати. Можу лише уявити приблизну картину поїздки з розповідей Остапа Кушніра, який відвідував попередні майстерні. Звісно, що очікую отримання нової інформації. Хочу подивитися, як працюють наші колеги в Польщі. Взагалі, тема майстерень „Польські митниці”. Думаю, у мене буде нагода зрозуміти глибше цю проблему, побачити, чи вона дійсно існує. Не останнє місце займає також моя зацікавленість у польсько-українських відносинах. - Що робитимеш з отриманими знаннями, коли повернешся? - Обов’язково поділюся ними зі своїми колегами, а може, й не тільки з колегами. Думаю, у мене буде можливість розповісти про це більшому колу людей. Я очікую вражень і хочу ними поділитись. Що там буде конкретно, неможливо сказати. Це я усвідомлю тільки тоді, коли перетну кордон України. - Вітаємо тебе, Олю, з перемогою і бажаємо цікавої та плідної поїздки. КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ: Тема наступних журналістських майстерень „Поліція на службі народу”. Вони проходитимуть 11 - 13 грудня в Жешові і мають на меті показати, як змінилася поліція. Служба безпеки Польської народної республіки транс-формувалася на поліцію, яка діє сьогодні. Майстерні невипадково починаються 13 грудня – в річницю військового стану, коли серед інших в відділку нинішньої поліції в Жешові народилася група, яка конс-піровано боролася з системою. Проте не лише про історію буде йтися. Головний акцент буде покладений на сучасні будні поліції. Журналісти матимуть можливість підглянути за роботою поліції у різних підрозділах відділках, і, можливо, візьмуть участь в поліційних операціях. Буде також показ антитеро-ристичної групи та польоти поліцейськими літаками. Кримі-нальний відділ запросить до своєї лабораторії. А ще пізніше проходитимуть майстерні на тему „Жінки – їх позиція в громадянському суспільстві”. Програма семінарів передбачає представлення жіночих позаурядових організацій та зустрічі з жінками, які зуміли досягти успіху в кар’єрі. Йтиметься про допомогу та підтримку жінок з боку держави і самоврядувань. Українські журналісти під час навчальних візитів зможуть довідатися про проблеми польських жінок i способи їх вирішення, а також про роль соціальної політики держави щодо жінок. Детальнішу інформацію про фундацію і майстерні, які вона організовує, можна отримати на сайті http://demokracja.org.pl Ірина Любушкіна РОБОТА - НЕ ВОВК З теперішніми вимогами до студентів не особливо попрацюєш, навчаючись на стаціонарі. Адже потрібно дуже багато встигнути: прочитати купу книжок, написати кілька рефератів і курсову роботу, постійно готуватися до семінарів. Та й просто бути присутнім одночасно у трьох місцях – і це в кращому випадку. Бо крім пар, тобі треба встигнути на інтерв’ю, заскочити на фотовиставку, зробити соцопитування... I ще в Українському театрі прем’єра, а в „Масках” останній день показу супер-фільма, на який ти чекав цілий місяць і хотів написати рецензію... Відразу коментар – викладацька точка зору від Надії В’ячеславівни Верещагіної: „У вас есть уникальная возможность учиться. Вы должны посещать все лекции и практические занятия. Вы должны эти пять лет учиться, чтобы быть образованными”. Звісно, якщо ти студент, тебе завжди повинно цікавити навчання, навчання і ще раз навчання. Сьогодні дуже небагато студентів-журналістів нашої кафедри працюють, і, як не дивно, майже всі за спеціальністю. Досить часто студенти намагаються приховати те, що вони працюють, адже більшість викладачів до цього ставляться негативно через незразкову відвідуваність. У той же час студентами незадоволені й работодавці, мовляв „ненадійний народ”. Та і на цьому проблеми не закінчуються. Після отримання диплому студент також залишається небажаним робітником: ті самі роботодавці не хочуть приймати випускників, адже їх треба довчити та ще й стажу не вистачає. От що тоді робити людині? Тому більшість студентів вже зараз намагається знайти собі роботу, щоб потім було якесь начебто «світле майбутнє». Ми запитали тих, хто працює: як вони встигають працювати і вчитися? Юра Весілик: „Ти ж бачиш, як я ходжу на пари (рідко). Працюю за спеціальністю. Звісно, ніхто студента не візьме на повну ставку – лише на половину. Але все одно не встигаєш в університет вчасно”. Аня Городенцева: „Заради навчання я вже покинула роботу. Працювала за спеціальністю. Коли ми були на першій зміні, я встигала бути на роботі в другій половині дня. Тепер день розірваний. Не встигаю ні там , ні тут – довелося вибирати. От і вибрала навчання”. Саша Сузанська: „Нещодавно працювала – зараз вже ні. Працювала лише по вихідним. Ми від однієї компанії проводили соцопитування”. Наші студенти не дуже хочуть розповідати про те, чи працюють вони десь, чи ні. Чому? Бо не за спеціальністю, як хотілося б? Та найголовнішим залишається питання: чому зараз не працюють? Напрошується відповідь: роботи немає чи вони не мають бажання? Бажання є, і робота є, навіть за спеціальністю... Та проблема криється в іншому. На це питання відповів Анонім: «Наше керівництво не полюбляє, щоб ми працювали під час навчання. І ставиться до цього негативно. Ті, хто працюють, мають великі проблеми, особливо коли сесія». От і маєш, друже студенте: вчитися на голодний шлунок або працювати за рахунок навчання. Обирати, як завжди, залишаємо право за тобою. Та невже той «журавель в небі» так високо, що ніяк не дістати? Не все ж в нашому житті вирішується обставинами. Дещо залежить і від нас самих. Аби було бажання докласти трошки зусиль. Євгенія Солдатова ГЛАВНОЕ, ЧТОБЫ КОСТЮМЧИК СИДЕЛ - 2 Минулого разу ми говорили про, те як викладачі оцінюють імідж студентів. Тепер свої зауваження, побажання мали б виказувати студенти, однак... Не все так сталося, як гадалося. І от чому... Виявилось, що студенти у переважній більшості або нейтрально ставляться до іміджу викладачів, або звертають увагу не на одяг в цілому, а наприклад, на охайність педагога. Як сказала одна дівчина: „ Если ты не умеешь ухаживать за собой, любишь мятую одежду, то… есть множество других профессий!” Але і такі зауваження були поодинокими. Найчастіше простежувався „адаптований” під ситуацію вислів: „не одяг красить людину, а людина – одяг”. І дійсно... вбрання лише доповнює образ викладача в очах студентів, стає його візитною карткою, іноді на диво підкреслює спеціальність педагога. Так, ділові костюми завжди „підтягнутого” політолога, Василя Васильовича Попкова настільки відповідають його спеціальності, що важко уявити його, наприклад, біологом. Знову ж про образ... Червоною... ні, рожевою ниткою крізь все опитування проходить стиль Артура Тимофійовича Малиновського. Достатньо лише зазирнути до нього на пару, щоб зрозуміти підвищену увагу до цього педагога. Адже, що змушує студенток заворожено слухати Артура... вибачте, Артура Тимофійовича? Звичайно, не тільки голос і виклад матеріалу ЦИМ голосом, міміка і жести. А також, як згадала більшість студенток, – „рожева сорочка, англійський костюм”... Навіть важко вести конспект у такій обстановці – бо ж не можна відірвати очей від „неподражаемого” Малиновського! Як і Василя Васильовича, Артура Тимофійовича важко уявити викладачем, припустімо, фізики... Також, дуже природно виглядає Сергій Володимирович Азєєв у комп’ютерному класі – стильні окуляри з фіолетовим відблиском, костюм, різні сорочки: то синя, то біла, то рожева (і хто поклав початок цій моді?). Як бачите, не побажання, а якийсь конкурс мод виходить, до того ж серед чоловіків! Що поробиш? Аудиторія переважно – жіноча! Світлана Бугаєнко УНІВЕРСИТЕТ - ДРУГИЙ ДІМ ТА... ПЕРШИЙ ДИТСАДОК Стіни коридорів нашого університету цвітуть оголошеннями будь-якої доби року. Минулого тижня я звернула увагу на одне з них. Воно зацікавило мене не яскравою іллюстрацією, а… своїм змістом. Студентам, які мають проблеми з влаштуванням своєї дитини до дитсадка, пропонували надіслати смс Сайковській Олені, голові профбюро філологічного факультету, і повідомити її про це. Адже зараз районні дитсадки такі ж «безкоштовні», як медичне обслуговування та навчання, і не кожним батькам це по кишені. - До мене неодноразово зверталися студенти з проханням вирішити цю проблему. - розповідає Сайковська Олена. – І проблема дійсно існує. Адже сім’я, де батько та мати – студенти, не має змоги щомісяця платити 200 доларів за районий дитсадок! - Що потрібно для відкриття дитсадку? - Щоб зареєструвати дитсадок, треба укласти угоду з санепідемстанцією, поліклінокою… Це складна юридична операція, і щоб профком зміг її виконати, потрібна допомога адміністрації університету. Питання відкриття дитсадку для дітей студентів обговорювалося на засіданні ректорату. Але поки що жодного кроку для вирішення цієї проблеми не було зроблено. Щоб допомогти студентам якомога скоріше, ми знайшли інший вихід із цієї ситуації. Зараз ми намагаємося відкрити «групу продовженого дня», адже це набагато легше, ніж відкрити дитсадок. - Чи є труднощі з відкриттям «групи продовженого дня»? - «Група продовженого дня», яку ми організовуємо, передбачає догляд за дітьми з дев’ятої ранку до першої дня. Дітей не годуватимуть, а тому не виникне проблем з санепідемстанцією. - Хто буде доглядати за дітьми? - Працю кваліфікованого вихователя треба оплачувати, а знайти на це гроші - проблема. Профком звернувся до декана філологічного факультета,Чорноіваненка Євгена Миколайовича, з проханням дозволити організувати педагогічну практику п’ятикурсникам-філологам на базі нашої «групи продоженого дня». Зазвичай студенти-філологи проходять практику в травні. Ми ж пропонуємо, щоб протягом одного тижня хтось з п’ятикурсників доглядав за дітьми студентів. Це і буде його педагогічна практика. - Як далеко від університету знаходитиметься цей «дитсадок»? - З приміщенням для «групи продовженого дня» проблем немає. Декілька років тому, на базі гуртожитку №6 вже існував - щоправда, неофіційно - міні-дитсадок для дітей студентів. Організований він був суспільною організацією «Жіночі ініціативи», яка виграла грант у Британської ради. Коли грант закінчився, оплачувати працю вихователя було нікому. Через це дитсадок закрили, але приміщення, в якому він розташовувався, залишилось. Це дві спальні кімнати та одна – ігрова. Кімнати мебльовані, також є все необхідне: простирадла, подушки, ковдри, іграшки… Всього 14 місць. - Ця «група продовженого дня» лише для дітей студентів чи й для дітей викладачів? - Поки що ми отримували прохання влаштувати дітей до нашого «дитсадку» від лаборантів. Але якщо така проблема виникне у викладачів, ми спробуємо допомогти їм також. Що ж, сподіваємось, старання профкому не будуть даремними - і, хто зна, можливо в майбутньому, один з випускників ОНУ ім.І.І.Мечникова скаже: «Для мене університет був не лише другим домом, а й…першим дитсадком». Олена Милосердна ПІРАТИ В УНІВЕРСИТЕТІ Справжні пірати, лиховісні, але дуже симпатичні, захопили актову залу нашого університету 17 листопада. Сцена перетворилася на корабель, який прямував до берегів Іспанії. Відбувалося все це зовсім не випадково: студенти та викладачі святкували день іспанської кафедри. Відділенню виповнилось 44 роки. Святкування почалось з привітань від декана факультету та представників кафедри. Потім глядачі мали змогу, хоч і не особисто, але познайомитися з викладачами кафедри. Виявилося, що студентів вчать іспанської мови переважно молоді спеціалісти. Після невеличкої офіційної частини, почалось основне шоу, головними героями якого і стали пірати. Взагалі, переважна частина екіпажу була жіночою, що мене зовсім не здивувало: серед майбутніх перекладачів лише 20% - хлопці. Отже, піратський корабель причалив до берегів Іспанії. Злодії одразу вирішили взяти полонених. В свою чергу, „іспанці” намагалися звільнитись завдяки своїм талантам. Першими морських розбишак спробували зачарувати три дівчини, які танцювали під гарячі іспанські ритми. Під час цього виступу я замислилась: чи то кафедра така демократична, чи такі сміливі дівчата там навчаються? На такі роздуми мене наштовхнув зовнішній вигляд танцюристок: одягу на них було зовсім мало, та й сам виступ мені здався способом не проявити себе, а показати. Наступний виступ був набагато стриманішим: на сцені були дівчата, але переодягнені в молодих чоловіків. Це, мабуть, через недостатню кількість останніх на відділенні. Іспанські „мучачики” співали досить непогано, але нервувалися, наче дівки на виданні. Вибачайте за каламбур. Неабияку сміливість виявили студенти цієї кафедри і у численних пародіюваннях викладачів. Кумедні розповіді їх біографії та жарти з приводу відробок та іспитів: „Выучи 100 билетов на экзамен и получи „5” бесплатно!” – все це викликало шалену ейфорію публіки. І нехай це прозвучить радянсько-ідеалістичним штампом, але концерт пройшов дуже весело, цікаво та яскраво. Деякі виступи сильно нагадували ситуацію на нашому рідному факультеті: один хлопець опинився серед величезної кількості дівчат, які не можуть його поділити. Ще була велика кількість дуже красивих пісень іспанською мовою, іспанських танців та смішних сценок. Було не тільки смішне, а й зворушливе. Таким мені здався момент, коли на сцену вийшли п’ятикурсниці з квітами та звернулись до своїх викладачів іспанською мовою. Разом з розкішними букетами вони винесли на сцену торти і подарували їх улюбленим викладачам. Коли здавалося, що концерт вже закінчився і глядачі почали залишати залу, на сцену вийшов завідуючий кафедри. Він заспівав пісню іспанською мовою. Мабуть, якусь популярну, бо частина залу охоче підспівувала йому. Це було дуже зворушливо і стало ще одним доказом того, що на кафедрі іспанської мови викладачі та студенти живуть дружньо. Для представників кафедри кінець концерту не означав кінець свята: у 163 аудиторії на них чекали накриті святкові столи. Там п’ятий курс подарував свій подарунок на день народження рідній для них іспанській кафедрі. В жодному разі не хочу зраджувати кафедрі журналістики, але хвиля приємних емоцій від такого теплого свята змусила мене на хвилину захотіти стати хоча б юнгою на кораблі під назвою „Іспанія”. Юля Хижняк ЛІД-МАГНІТ Вони тренуються по декілька годин щодня. Всі їх рухи – результат багаторічної праці. Однак протягом виступу кожного з них, глядачі помічають лише витонченні фігури, яскраве вбрання і прекрасну музику. І все це на фоні блискучого льодового покриття, по якому спортсмени ніби літають. Не має сумнівів, що фігурне катання – дуже красивий вид спорту. Він завжди був одним із найулюбленіших у колишньому СРСР. Як не згадати легендарних Ірину Родніну та Олександра Зайцева, Людмилу Пахомову й Андрія Горшкова, Андрія Четвертухіна та багатьох інших. Однак і зараз „танці на льоду” не поступаються своїм місцем у серцях фанатів. Доказом цього є російське телешоу „Звёзды на льду”, яке другого листопада стартувало на Першому каналі. У ньому беруть участь як зірки естради та шоубізнесу, так і найкращі фігуристи світу. Серед них олімпійські чемпіони Тетяна Навка з Романом Костомаровим, Олена Бережна й Антон Сихарулідзе, Тетяна Тотьмяніна та Максим Маринін, а також чемпіони світу і Європи Марія Петрова з Олексієм Тихоновим та Ірина Лобачова. Програма користується шаленою популярністю. В ній професійні спортсмени та зірки шоубізнесу виступають у парах. Вони не просто веселять народ та парять себе: в їх виступах присутня чимала кількість елементів, які виконують фігуристи на міжнародних змаганнях та олімпіадах („підтримки”, „тулупи” тощо). Цікаво, що подібний проект йде і по іншому російському телеканалу. І це не перші передачі з участю спортсменів-льодовиків. Згадаймо „Шоу Горшкова” або балет на льоду іншого легендарного фігуриста Ігоря Бобрина. Отож, можна говорити про певну моду на фігурне катання. В Одесі справжній бум цього виду спорту стався ще тридцять років тому. Саме тоді в нашому місті відкрився каток „Крижинка”. До сьогодні він є популярним місцем відпочинку для одеситів. Двічі на тиждень тут проводяться прокати, і всі бажаючі можуть прийти покататись на ковзанах. І таких збирається чимало. Багато людей також входять у спеціальні „групи здоров’я”, де можна навчитись додатково якихось спортивних прийомів та рухів. А чи можливо в Одесі займатись фігурним катанням професійно й досягти успіхів на світовому рівні? Відповіддю на це запитання можна вважати золоті олімпійські медалі одиночників Оксани Баюл і Віктора Петренка, танцювальної пари Оксани Грищіної та Євгена Платова, а також бронза Олени Грушиної і Руслана Гончарова на останніх іграх у Турині. Всі вони є вихованцями одеської спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву. Усього тридцять випускників цієї школи брали участь в олімпіадах. На жаль, більшість з них зараз виступає за інші країни (Англію, Ізраїль, Білорусь тощо). Усім їм на певному етапі довелось залишити Одесу, бо нестандартне покриття „Крижинки” не дало б їм змоги розвиватись як дорослим спортсменам. Однак цю проблему намагається вирішити теперішній директор В. П. Мельниченко. Він домігся того, що видано наказ про будівництво Олімпійського центру з фігурного катання ім. В. Петренка біля Палацу спорту. Однак, поки цього не сталося, школа „Крижинки” живе своїм звичним життям. Завідуюча навчанням СДЮШОР О. В. Тюрина наголошує на тому, що саме „живёт, а не существует”. Заняття тут проходять щодня з шостої години ранку до пізнього вечора. Вихованці школи регулярно беруть участь у республіканських та міжнародних змаганнях, де традиційно посідають високі місця. На тій же „Крижинці” двічі на рік проходить і хокейний турнір, на який приїжджають команди з усієї України та Росії. Взагалі-то, сюди приходять не тільки діти, які професійно займаються фігурним катанням, але й усі бажаючі просто покататись на ковзанах. Саме для любителів щороку в грудні організовуються новорічні концерти, в яких виступають близько ста сорока учнів школи. Ну, а якщо цього і двох прокатних днів на тиждень замало, то існують й інші варіанти. Катання на ковзанах тепер можливе не тільки на „Крижинці”. Окрім неї існує також „Лужа”. Вона відкрилась у квітні цього року і чудово підходить для того, щоб добре провести час. До того ж там також існує секція фігурного катання „Перші кроки”, де займаються діти від трьох років. І хоча „Лужа” – другий каток у нашому місті, головне –щоб він був не останнім. Нуард Погосян COMEDY-CLUB BOOM! Stand-up Comedy – разговорный клубный жанр, который подразумевает выступление артистов-комиков перед зрительным залом с монологами или скетчами. Комик является и автором, и постановщиком своего шоу, а многие номера строятся на импровизации. Это определение классического камеди жанра. Но услышав слово «Сomedy», мы подразумеваем нечто другое: шутки без границ, на любые темы, приветствуется активное участие зала. Юмористический проект, превратившийся в культурный бум. Почти все резиденты клуба – ребята из КВН, и все – ребята. По их словам, женщины ничего не понимают в юморе. На их концерты спешат попасть многие знаменитости, чтобы посмеяться над самими собой и, «засветившись», повысить свою популярность. Ребята из «Comedy club», пытаются продвинуть и сделать людей смелее не только в юморе, но и в моде. Не так давно вышла в свет коллекция одежды, для тех, кто хочет быть в центре эпохи. По словам резидентов клуба, вещь должна нести в себе какую-то идею, быть оригинальной. Хотя и то, что кому-то эта идея будет не по душе, «модельеры» не отрицают: «Обязательно кто-то с пеной у рта и соплями из носа будет истошно орать: «Этот «Камеди клаб» со своими «письками-сисками» уже и на подиум полез!», – нам наплевать». Вот вам доступное для всех объяснение: кто хочет донести свои идеи до народа, тот донесет их, не смотря ни на что. Продукт рассчитан на оригинальных, немного дерзких и наглых людей, которые на боятся показать свое «Я». Шутки «Comedy club» слышны из-за каждого угла. Филиалы популярного шоу открылись и продолжают открываться во многих городах России. Идут строжайшие кастинги молодых людей, имеющих чувство юмора. Наша молодежь, всегда идущая в ногу со временем и, конечно, всегда с юмором, создала филиал в Одессе. Буквально, через пол года после выхода московского «Comedy club», открылся «Сomedy Morgan». Одесские КВН-щики рискнули и последовали примеру «коллег». Публика восприняла проект с восторгом. Чуть ли не каждую неделю одесситы могут смеяться на вечеринках «Сomedy Morgan». Украина, конечно, подхватывает успешные российские проекты. Поэтому в сентябре этого года на телеканале «Интер», появился «Сomedy club.ua». Состоит он, тоже, из участников КВНа. На каждой программе присутствуют некоторые резиденты московского «Сomedy» ( Гарик Мартеросян, Вадим «Рембо» Галыгин, Александр «А» Ревва, Тимур «Каштан» Батрутдинов). В TV-версию входят самые удачные шутки программы. Шутит наш «Сomedy» в основном на политические темы (будто в Украине никого, кроме политиков не существует). В их репертуаре есть действительно неплохие шутки, просто время нужно, чтобы освоиться в новом жанре. Никто не спорит, что ребята достигли многого, в начале просто дурачась, не ожидая такой огромной армии фанатов. Растущая по России и ближнему зарубежью сеть резиденций, плотный гастрольный график, прорыв в мир моды... Страшно даже подумать, что будет дальше. Инесса Подгорная |