Мрії збуваються! Варто лише дуже-дуже чогось захотіти і докласти трохи зусиль, щоб допомогти долі справдити ваші бажання... Так трапилось і зі мною. Відсилаючи майже два місяці тому анкету на участь у міжнародній медіапрограмі „Журналістські майстерні”, яку проводила фундація „Партнерство задля демократії”, я всім серцем бажала отримати позитивну відповідь. По-перше, тому, що то був чудовий шанс отримати цікаву, важливу інформацію та познайомитися з новими людьми. Але найголовніше, я мріяла побачити країну, про яку так багато чула, і яка все ще залишалася для мене незвіданою. Тому, коли Попелюшка отримала в подарунок від долі (чи то від організаторів?...) три горішки, себто можливість провести три дні в Польщі, радості не було меж.

І ось ми у Львові. Морозне вранішнє повітря. Затишний вокзал, передчуття чогось грандіозного... Ой, забула пояснити, ми – це троє студенток Сумського державного університету та наш викладач Володимир Олексійович Садівничий.

Загалом до міста Лева з’їхалося 19 журналістів з усієї країни. Зустрівши координатора фундації в Україні Ірину Кириченко, ми вирушили в напрямку україно-польського кордону. Дорогою встигли познайомитись і потоваришувати. Загалом, протягом всієї триденної подорожі в нашій групі панували гарний настрій та добрі дружні стосунки.

Польське телебачення

Перший пункт програми – відділення польського телебачення в Жешуві. „Телевізія польська” (TVP3) – це єдиний громадський телеканал в Підкарпатському воєводстві. Тому основна частина інформаційних матеріалів присвячена саме місцевим новинам. Але, крім того, не обділяють увагою і сусідню Україну, а саме її прикордонні області. Не так давно спільно з каналом 1+1 було знято фільм про україно-польські стосунки на Волині, а до 750-річчя славного Львова TVP3 зробив передачу „Кава і чай”. Тож, як бачите, про нас там знають і чують, нами цікавляться.

Директор Єжи Олешкович розповів, що найголовніша відмінність публічного телебачення від приватного та державного полягає в повній незалежності від будь-яких політичних чи комерційних структур. Лише Наглядова рада, що складається з юристів, економістів, журналістів, представників громадських організацій та фахівці різних галузей, має право обирати керівництво каналу та вирішувати найголовніші фінансові питання. Крім того, існує Рада програмна, члени якої  визначать тематичну спрямованість майбутніх передач з огляду на глядацькі інтереси. Також одним з принципів каналу є те, що працівники TVP3 не мають права брати участі у виборчих кампаніях, бути членами рахувальних комісій та партій, чи писати замовні матеріали для політиків, навіть у позаробочий час. Ось такі суворі вимоги Етичного кодексу польських журналістів...

Фінансується канал за рахунок реклами та глядацьких абонементів. І ось що цікаво: той абонемент коштує лише 119 злотих на рік, це приблизно 30$ (для порівняння зазначу, що середня  місячна зарплатня – 1400 злотих). Сплачувати його мали б усі жителі воєводства, які мають вдома телевізор, але насправді це роблять лише 30-35%. Маю великі сумніви щодо такої незабезпеченості поляків сучасною технікою. Через низький рівень виплат з боку населення канал змушений збільшувати кількість реклами, яка зазвичай дуже дратує глядачів. Виникає замкнене коло, розірвати яке можна лише впровадженням обов’язкової сплати глядацького абонементу, так само, як, наприклад, комунальних послуг. „ Тоді, – говорить пан Олешковіч, – ми повністю покриємо витрати телеканалу, і реклама стане просто непотрібною. Жителі мають також піклуватися про розвиток держави, а натомість і про фінансування каналу свого воєводства. Ми боремось за їх права, розповідаємо про них і для них, тож вони мають відповідати взаємністю та підтримувати своїм невеличким вкладом в загальну справу”.

Також на TVP3 ми відвідали архів відеозаписів. Там їх більше 15 тисяч! А найстаріший – 1959 року, на якому записано приліт М. Хрущова до польського аеропорту. З України також чимало матеріалів, зокрема про Ужгород, Львів, Чернігів та помаранчеву революцію. До речі, студія каналу, в якій записують новини, також помаранчева (стала такою після тих пам’ятних подій), але зараз планують перефарбувати її в блакитний. Ведучий, який проводив для нас екскурсію, завірив, що ніякого зв’язку з політичною ситуацією в нашій державі тут немає, та хто його зна? :)

Польське радіо

Далі ми попрямували до Radio Rzeszуw (Радіо Жешув), на якому працює Марек Цинкар. Він є одним з ініціаторів створення фундації „Партнерство задля Демократії”, її ідейним натхненником, енергійності та ініціативності якого можна тільки по-доброму позаздрити. Думаю, слова мого друга Остапа: „Переходжу в фан-клуб пана Марека!” – говорять самі за себе. Так ось, ця людина увесь час супроводжувала нас на різних „спотиканнях” (себто зустрічах), розважала цікавими історіями, ділилася безцінним професійним досвідом. Мабуть, у кожного з нашої групи Марек асоціюється з кодовою фразою, яку ми просили виголосити кожного вечора на прощання: ”Я люблю українських дівчат!”

Але повернімося від чарівної половини українського суспільства до польського радіо... Тут нам розповіли про головні засади та принципи функціонування кожної з редакцій Жешувської радіостанції. Під час підбору матеріалів до радіогазети „Калейдоскоп”, яка має три години ефірного часу вранці (з 6 до 8) та дві по обіді (з 16 до 18) керуються правилом географічного наближення інтересів. Тобто приділяють найбільшу увагу новинам, що стосуються Підкарпатського воєводства. Якщо в регіоні відбувається щось неочікуване, то журналісти виїзної студії прямують до місця подій і ведуть репортаж наживо.

Пані Свєта Левіацька, музичний редактор, розповіла, що вони намагаються підібрати пісні під ритм життя людини. Вранці – енергійна музика, що заряджає гарним настроєм на цілий день, а ввечері – заспокійлива, яка налаштовує на відпочинок.

Штат спортивного відділу налічує вісім працівників. Найголовніше правило для них: розповісти про футбольний матч, змагання чи інші спортивні події так, щоб слухач міг їх «побачити».

Журналісти ньюзруму – то працьовиті мурахи, що першими приходять в студію та останніми її залишають. Саме вони забезпечують вихід актуальних новин 24 рази на добу. Тут працюють найвитриваліші, оскільки обсяг роботи дійсно величезний. Усі згадані редакції  складають разом Radio Rzeszуw, що є для своїх слухачів джерелом актуальної, цікавої та правдивої інформації.

На завершення візиту до польського радіо ми поспілкувалися з послом США в Кракові Сьюзан Паркер-Бернс, яка також була запрошена сюди. Вона розповіла, що за останні роки в Америці відбулося два скандали, пов’язані з журналістами, що істотно понизило авторитет і довіру до мас-медіа. Саме тому так важливо зараз сприяти створенню незалежних ЗМІ, які б об’єктивно та професійно висвітлювали події, взявши на себе роль поводирів суспільства.

Вища школа

Останнім пунктом програми стала Вища школа інформатики й управління в Жешуві, де функціонує відділення журналістики. В супроводі ректора ми оглянули навчальний заклад, що так гостинно нас прийняв. Відвідавши навчальну лабораторію з безліччю комп’ютерів, зрозуміли, що самостійно навчатися за Болонським процесом справді можна. Адже тут є принтери, сканери, ксерокси, факси – все, необхідне для того, щоб знайти, обробити та роздрукувати необхідну інформацію. А ще у кожному кутку кімнати веб-камери, за допомогою яких, зайшовши на спеціальний сайт, можна подивитись, чи є тут вільні місця. Ми дуже зраділи, зустрівши українських студентів, що перевіряли свою електронну пошту. Виявилося, що в Жешуві навчається близько двохсот наших співвітчизників. „Як тобі тут?” – запитали в однієї з дівчат. – „Дуже цікаво, але сумую за Батьківщиною. Бо там залишився коханий...”

Потім разом з польськими студентами взяли участь у дискусії на тему журналістської освіти та свободи слова. І ось тут наші відзначилися: серед активних учасників бесіди майже всі були з нашої групи. Крім того, всі вони вільно висловлювали свої думки англійською. А польська сторона подібним вмінням похизуватись не могла. Та то вже було не так важливо, бо на спільній святковій вечері всі спілкувалися інтернаціональною мовою – мовою жестів, посмішок та гарного настрою. З Вищої школи ми винесли масу приємних вражень, залишивши навзаєм декілька номерів студентської газети СумДУ.

Так минув наш перший день у Польщі. Змивши з себе пил доріг, ми заснули – задоволені усім, що було, та щасливі з того, що „Далі буде...”