А вся справа у нашій хронічній невизначеності. Ми навіть не спроможні відповісти хоча б самим собі: чи хочемо стати позаблоковою державою, чи долучитися до колективної системи безпеки, чи, як і раніше, залишатися буфером між Сходом та Заходом

Відома фраза "Двері НАТО завжди відкриті для України" була спростована вже на підході до брами, за якою проглядалися корпуси штаб-квартири Альянса. Будь-хто з вулиці сюди не потрапить. Суворий контроль щоденно проходять і штатні працівники, і гості. Не уникли прискіпливої процедури й українські журналісти, в рамках міжнародної медіа-програми "Партнерство заради демократії", що побували в Брюсселі. Спочатку нас довго шукали в списках запрошених, потім був прискіпливий фейс-контроль з пред'явленням паспортів і багаторазове проходження через раму, яка чомусь постійно пілікала. Як потім з'ясувалося, реагувала на забуту в моїй кишені ...запальничку.

Відповідного "шарму" додавали охоронці з собаками, паркани, затягнуті колючим дротом, і "їжаки" на кшталт протитанкових, часів другої світової війни, але явно модерні-зовані. А ось нашу головну "зброю" (диктофони та фотоапарати) порадили залишити в автобусі - не всіх можна записувати, не всі прізвища називати, а тим більше фотографу-вати. Така конспірація додавала репортерського азарту, але протестувати було марно.

До речі, вигляд триповерхових корпусів Альянсу нас явно розчарував. Сіренькі будівлі, обрамлені клумбами з квітами, пішохідними доріжками та проїжджою частиною із ...світлофорами. Не треба бути "штірліцами", аби здогадатися: перед нами - лише верхівка айсберга. Стільки ж, а то й більше, поверхів, без сумніву, "пішли" під землею. Але нас туди не пустили. Нам показали тільки видиму частину НАТО, з шикарними конференц-залами, власним прес-центром і телестудією, звідки ведуться прямі репортажі в усі куточки планети, затишними ресторанами і безліччю велилюдних магазинів з сувенірною та друкованою довідковою продукцією.

Шлях до Євросоюзу проходить через Альянс

Втім, парадні оглядини швидко закінчилися. На нас чекало чимало зустрічей, брифінгів та інтерв'ю. Почути інформацію з перших уст в закритій донедавна для українського ока організації було надто великою спокусою. Як і дізнатися правду про вересневий візит нашого Прем'єр-міністра до Брюсселю, який окремі вітчизняні ЗМІ поспішили "охрестити" скандальним.

Насправді скандалом в цих стінах і не пахло. Перше несподіване відкриття, що зробили ми в штаб-квартирі, - висока оцінка зустрічей, які провів тут Віктор Янукович. За словами прес-офіцера з питань інформації Департаменту публічної дипломатії міжнародного секретаріату НАТО Роберта Пшчела, нічого страшного не відбулося. Україна підтвердила стратегічний курс на майбутнє і зацікавлена в подальшій співпраці. Альянс розуміє, що нинішня ситуація є не найкращою щодо підтримки НАТО. Україна не готова прийняти остаточне рішення, але готова, за словами Януковича, зробити крок до інформування свого населення.

Українці справді відчувають інформаційний голод. Тим часом проведення референдуму деякі вітчизняні політики форсують доволі активно. Нині вже ясно - без нього нам не обійтися. Хоча всенародний плебісцит не є обов'язковою вимогою НАТО.

- 10 країн з колишнього Варшавського договору вступили до НАТО різними шляхами, - розповідає Роберт Пшчел, до речі, за походженням поляк. - Скажімо, Угорщина, провела референдум, а чимало інших держав обмежилися рішеннями своїх парламентів. У Польщі теж не було необхідності викидати гроші на референдум. Як показали опитування, 75-80% населення підтримують євроатлантичний курс, тому приєднання відбулося ще наприкінці 90-х років. НАТО для Польщі - "рецепт" кращого використання державного бюджета для потреб армії. Кількість військових суттєво зменшилася, а боєздатність армії зросла.

НАТО має тісні взаємовигідні стосунки з багатьма державами, які не є членами Альянсу, зокрема, зі Швецією чи, наприклад, Фінляндію. Статус партнерів Альянсу отримали Вірменія, Грузія, Швейцарія, Україна... Головна мета - створити безпеку на якомога більшій території. Це життєво важливо. Всі самміти, запевняли нас, проходять колегіально, і навіть така маленька країна, як Люксембург, цілком може заблокувати колективне рішення. Акцент робиться не на зброю, а на політичний діалог.

З Брюсселя нам радять не копатися в минулому, а перейматися майбутнім. А ще перебороти ворожість до Альянсу, що збереглася з часів холодної війни. У НАТО і Росії є спільна програма боротьби з тероризмом. Свій внесок у це може зробити й Україна. Що ж до власне членства, то Брюссель наполягає, аби українці найперше самі визначилися, хочуть вони до НАТО чи ні.

Поки що із впевненістю можна стверджувати лише те, що Україна хоче до Євросоюзу. Але ось заковика - найкоротший шлях туди, виявляється, проходить через Альянс. ЄС і НАТО мають чимало спільних стандартів, яким повинні відповідати потенційні члени. Це - реформа політичної системи, побудова громадянського суспільства, створення сталих умов для вітчизняної промисловості, розвиток вільної преси, дотримання свобод і прав людини... І все для України актуально.

Зараз ЄС перебуває в роздумах про своє майбутнє, - не раз говорили нам в штаб-квартирі. За словами Пауля Фрітча, що проводив брифінг на тему "Стосунки НАТО з Росією та Україною", на порядку денному вступ України до європейської спільноти не стоїть. Однак співпраця з Альянсом - для ЄС є надзвичайно важливою передумовою. Наприклад, Чехія та Угорщина почали реформи по вступу в НАТО, і це прискорило вирішення їхньої долі в Європейському Союзі.

Між двох вогнів

А що ж Україна? У своїх рішеннях ми часто озираємося то на Америку, то на Росію. Одні політики лякають нас погіршенням стосунків з північним сусідом, інші - з США, яка, мовляв, у НАТО відіграє домінуючу роль. І на такі "страхи" українці реагують жваво. Тим часом діалог Альянсу з Росією, і це підкреслювалося в штаб-квартирі не раз, у деяких сферах проходить набагато успішніше, аніж з нами. Правда, й ми не збираємося пасти задніх, співпрацюємо з НАТО у сфері військово-транспортних авіаперевезень, беремо участь у миротворчих операціях...

- Наш досвід дуже високо цінується серед членів Альянсу, - наголосив у розмові з журналістами керівник Української місії в НАТО Костянтин Морозов. - Україна є серйозним фактором безпеки і миру в регіоні.

У сучасних умовах утримувать громіздкий військовий потенціал - дуже дороге задоволення. Наші збройні сили не відповідають сучасним вимогам, а колективна система завжди дешевша. Тим часом, обороноздатність десяти нових країн-членів НАТО, за дослідженням Костянтина Морозова, збільшилася по різних параметрах від десятка до семи-восьми десятків разів.

- Ми залишилися на рівні старих радянських технологій, - констатує посол. - Україна після розпаду СРСР мала лише 3 відсотка замкнутого циклу виробництва у сфері ВПК. Справді, Чехія, Польща, Угорщина та Болгарія мали проблеми перехідного періоду, але з часом змогли вирішити їх позитивно. Крім того, в НАТО створені спеціальні фонди для допомоги новим членам.

Входження України в НАТО дозволить нам долучитися до сучасних технологій у сфері оборонного комплексу, інтегруватися в загальноєвропейську систему промислово-військового озброєння, вирішити низку економічних питань, збільшити потік зарубіжних інвестицій. І як останній аргумент, Костянтин Морозов нагадав, що з часу створення Альянсу жодна з 26 країн не полишила його.

У гострих дискусіях пройшла й зустріч з представником американської місії в НАТО. Однак він чомусь попросив не називати свого прізвища в ЗМІ. А шкода, тому що те, що він сказав, гідно уваги.

- Ми не займаємося рекрутуванням, - запевнив американець. - Альянс вибирає тих, хто відповідає його критеріям. Але наші двері відчинені. Важко долати стереотипи, якщо є усталена думка. Однак інформувати українське суспільство про НАТО - для нас також своєрідний тест. Ми би не хотіли, аби Україна стала членом Альянсу, якщо її стосунки з Росією погіршаться. Ми хочемо, аби Україна наближалася до НАТО і Росії одночасно.

Хороше побажання. Тільки як його реалізувати за нашої хронічної невизначеності? Ми навіть не спроможні відповісти хоча б самим собі: чи хочемо стати позаблоковою державою, долучитися до колективної системи безпеки, чи як і раніше залишатися буфером між Сходом та Заходом...

Наталія АНДРУСЕНКО

Київ-Брюссель-Київ

(Укрінформ)