Вступити до НАТО можна запросто! 

Я в це не вірила, поки сама не спробувала. Найважчими в цьому процесі виявилися дві з половиною доби дороги від Черкас до Брюселля, де на бульварі Леопольда ІІІ розташувалася штаб-квартира грізного Північноатлантичного альянсу.

Зрештою оця штаб-квартира, гніздо „імперіалістичних яструбів” виглядає значно миролюбніше багатьох наших так званих „режимних” об'єктів. Принаймні тут немає глухого триметрового паркану, як на черкаських „Фотоприладі”, „Приладобудівному заводі” і навіть макаронній фабриці. Досить велика територія, що її займають будівлі штаб-квартири, оточена невисокою прозорою металевою огорожею. Але військовий характер місцини проглядає низками колючого дроту за огорожею, патрульним з песиком на повідку, неметушливими охоронцями на КПП. Невисокі переносні загороджувальні „їжаки”, що стоять попід тротуаром на автостоянці, свідчать, що не всім подобається діяльність установи за огорожею. А установа, в свою чергу, готова захищати свій спокій від занадто активних опонентів й недоброзичливців. Щоправда, якщо згадати рівень активності деяких вітчизняних опонентів НАТО, хоч і прогресивних соціалістів, то ті „їжаки” не більше, ніж психологічна перешкода.

Отже ми „вступили в НАТО”, тобто група українських журналістів, які беруть участь у навчальних програмах польської фундації „Партнерство для розвитку демократії”, ступили на територію штаб-квартири НАТО й отримали можливість відчути атмосферу центру найвійськовішої організації світу, а також поміркувати разом із співробітниками штаб-квартири над перспективами українського членства (або не членства) у Північноатлантичному альянсі. 

Атмосфера 

Установа собі. як установа. За словами співробітника прес-служби, працюють тут близько 4 000 осіб, відвідують щодня ще стільки ж –– досить велику чергу на КПП ми помітили одразу. Щоправда, в Брюсельській штаб-квартирі, за зізнанням іншого її співробітника,  зосереджуються загалом політичні підрозділи Альянсу, а серце військових операцій - в іншому місці, кілометрів за 60-т від бельгійської столиці. Але й тут при зустрічі нам ввічливо, але наполегливо, не рекомендували заносити на територію штаб-квартири фото і відео-техніку, диктофони і навіть мобільні телефони. Потім, щоправда, дозволили одному збігати до автобуса і взяти „фотиків” та диктофонів скільки принесе. Але ж знову нагадували про режим „off records” більшості зустрічей, і просили, аби на фотки “на пам’ять” не потрапляли випадково обличчя співробітників.

На вході до приміщень, де відбуваються прийоми відвідувачів, нас зустрічає тимчасова „курилка” під пластиковим тентом. Судячи з вигляду заповнених піском великих попільниць (дуже мудро! Ніякої задушлової димовухи від незатушених бичків, як це скрізь у нас буває), боротьба з цією шкідливою звичкою в НАТО бажає кращого. У просторому холі усі стіни увішані великими фото, котрі підкреслюють такий собі образ НАТО „добра з кулаками”. І тут же –– всі умови для того, аби гості просто так (інформаційні буклети, презентаційні диски), або ж за гроші (значки, ручки, ножички, чашки, кухлі, футболки, куртки, сумки і т.д., і т.п.) взяли собі щось на пам’ять про ці гостини. Трохи далі по коридору –– велика їдальня, в якій, як розповіли працівники штаб-квартири, нормально пообідати можна за 15 євро ( „Ми тут економимо, бо в місті менше, ніж за 18 –– 20 євро нормально не поїси”). А ще далі –– ресторан для урочистіших зустрічей. Саме там і українську делегацію приймали. І скажу я вам, що кондитер у НАТО –– просто чарівник, а десерти –– казково смачні!

Найбільше і досить несподіване враження –– штаб-квартира НАТО говорить російською. Ні, офіційні мови Альянсу -англійська і французька, і ними користуються під час зустрічей, семінарів і перемовин. В аудиторії ніхто з чиновників НАТО не промовив до нас і слова неофіційними мовами –– протокол річ сувора. Зате на перекурах чи кава-брейках усі хутенько переходили на російську. Один з наших співрозмовників, літній чоловік з чималим, за його зізнанням, військовим досвідом у різних „гарячих” точках, нині співробітник секції планування військових операцій, переконував мене, що російську вивчив у дитинстві в гімназії. Ну і добре, повіримо йому на слово. Не згадуватимемо колишнього „стратегічного” супротивника НАТО, який напевне і сприяв такій стійкій пам’яті нашого усміхненого та елегантного візаві. Тим більше, що цей супротивник вже  майже „стратегічний партнер”.

Далі буде...

Галина Кучеренко