Мені пощастило взяти участь у 'Журналістських майстернях' в Брюсселі, організованих 24-28 вересня польською фундацією 'Партнерство на користь демократії'. Програма майстерень була дуже насиченою, а найперший 'медіа-десант' ми здійснили до штаб-квартири НАТО.

Ніколи навіть гадки не мав, що простому офіцеру запасу колишньої радянської протиповітряної оборони доведеться-таки переступити поріг 'лігвища ймовірного супротивника'! Але диво сталося, і от я разом з колегами вже стою біля огорожі штаб-квартири НАТО. Що ж далі?.. Кажучи відверто — було всяке. Як приємне, так і не дуже.

Найнеприємнішим видалася несподівана закритість 'лігвища'. Здавалось би, допустивши журналістів дружньої держави до святої святих, панове натівці могли б залишити їм 'засоби фіксації істини' — відеокамери, диктофони та фотоапарати. Але ж ні! Всю техніку наполегливо попросили залишити в автобусі. Дозволили тільки робити конспекти у блокнотах, та й то без наступних посилань на жодного (!) функціонера. Інформаційна закритість контактера будь-якому професійному журналісту щонайменше огидна. А тут мрії про круті ексклюзиви розтанули, немов вранішній туман… Одразу виникло питання: навіщо допускати нас до стратегічно важливих персон, якщо нам настільки не довіряють?!

Про те, що попереду на нас чекають драконівські заходи безпеки, годі було й сумніватися. Так і сталося. Іззовні штаб-квартира НАТО скрізь оплутана колючим дротом та патрулюється такими собі симпатичними песиками. Рамочка металошукача реагувала і на защіпку краватки, і навіть на фольгу упаковки від жуйки, забутої в кишені.

Як раптом по очах вдарила аж надто побутова деталька: до огорожі 'гостьового блоку' були притулені два велосипеди, й обидва… пристібнуті, немовби посеред звичайної вулиці! Отже, натівські функціонери елементарно перестраховуються від крадіжок власних речей на території посиленої охорони?! Виходить, що так…

Втім, ще більше вразила наявність на стінках кабінок натівських туалетів похабних віршиків — зовсім як у нас! Ось зразок подібного штибу творчості (подано мовою оригіналу зі збереженням мовних особливостей тексту):

Some come hereto sir and think,

Some come here to shik and stink,

I come here to scratch my balls

And read the writing on the walls.

За допомогою словника можете перекласти з англійської — однієї з офіційних мов НАТО.

От чому, виявляється, нам не дозволили фотоапарати проносити — аби українські журналюги не розкрили всьому світові страшенну таємницю: у штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу працюють звичайні люди, а не робокопи та супермени! Втім, можете не вірити у сказане. Дозволяю. Зважте тільки на те, що я навряд чи вигадав би отакий досконалий 'туалетний' вірш…

Та годі вже про це. Тим паче, попереду все-таки приємніші речі. Насамперед поспішаю заспокоїти всіх співвітчизників, шокованих результатами засідання комісії 'Україна — НАТО' від 14 вересня за участю Віктора Януковича: більшість брюссельських стратегів вислухали виступ прем’єр-міністра України дуже уважно і зрозуміли, що головна стратегічна мета нашої держави (набуття членства в НАТО) залишається незмінною, альтернативи цьому рішенню не існує, а тісна співпраця між нами триватиме. Хіба що темпи просування до альянсу змінюються, але поспіх тут справді ні до чого…

Подібної точки зору дотримується і голова місії України при НАТО Костянтин Морозов — єдиний, до речі, співрозмовник, хто дозволив прямо посилатися на сказане ним.

Мова саме про більшість, оскільки дехто з натівських посадовців все-таки хотів би бачити прискорення нашого приєднавчого руху, а отже розчарований почутим з вуст голови нового українського уряду. Проте наявність отакого плюралізму думок — це другий безумовно позитивний момент відвідання штаб-квартири НАТО. Відчувається, що 'єдністю рядів партії та уряду' тут і не пахне, що розуміючи складність поточного моменту та нагальну потребу трансформувати альянс, брюссельські стратеги проробляють абсолютно різні варіанти і платформи розвитку на майбутнє. Можливо, колись від цього й вийде користь — от тоді Україна і побачить, до якої системи колективної безпеки приєднуватися…

Якщо приєднуватися…

Бо яким буде світ років через нанадцять, ніхто точно не передбачить.

Нарешті, останнім приємним сюрпризом від натівців став післяобідній дозвіл пронести до охоронної зони 1 телекамеру, 2 диктофони і 3 фотоапарати. Тож вдалося і бесіду з українським послом Костянтином Морозовим записати, і бодай трохи знімків у 'лігвищі' зробити.

Так що поїхали ми звідти все-таки у доброму гуморі.

(Далі буде)