Коли минулого тижня вирушав до Брюсселя, дуже радів: ще б пак, за півтори доби маємо проскочити автобусом Польщу, Німеччину та пів-Бельгії, те саме на зворотньому шляху - буде, на що подивитися з вікна автобуса! Та не так сталося, як гадалося. Обабіч автобанів перед очима найчастіше поставали… різноманітні паркани. Особливо на території Німеччини.

Хто-зна, чому європейці так ретельно відгороджуються від світу. Не хочуть, аби водії та пасажири кидали до кюветів сміття? Захищаються від зайвого шуму? А може, від нескромних поглядів?.. Це зрозуміло, якщо безпосередньо з автобаном межує невеличке селище…

…ба навіть велике місто — як от Франкфурт-на-Майні.

На мості огорожа виконує додаткову, більш зрозумілу функцію: не дозволяє невдахам топитися у річці.

У випадку відмежування території сільськогосподарського призначення все може звестися до вульгарних проволочних 'тенет'.

Але іноді за парканом може опинитися і лан, і цілий ліс.

Або загалом незрозуміло що: спробуй-но проникнути поглядом за потрійний, майже фортечний мур!

Або навіть за крутий трикутний насип (у даному разі доволі свіжий — лише частково засаджений дерном).

Заради справедливості відзначу, що німці намагаються піклуватися про естетику. Тому частина парканів уквітчена…

…затійливо пофарбована…

…або стилізована під стіни споруд.

Коли у муніципальної влади бракує фантазії, про естетику дбають місцеві майстри графіті.

Шкода, звісно, що Німеччини як такої не побачив, але що поробиш! Недарма ж бо кажуть: 'Мій дім — моя фортеця'.